Її життя

Марія (María) де Саласар народилася 1548 року. Реєстри громад, крізь які вона пройшла, вважають її толедкою, а відомості про її батьків різняться від документа до документа. Вона зростала в палаці доньї Луїси де ла Серда, вдови Аріаса Пардо де Сааведри й володарки Малагона. Там вона навчилася читати й писати кастильською, згодом читала латиною та французькою й здобула гуманістичну освіту, яку її твори засвідчують на кожній сторінці.

На початку 1562 року до палацу прибула Тереза від Ісуса, надіслана втішити доньїю Луїсу, і залишилася на шість місяців. Марії було тринадцять або чотирнадцять років. Пізніше вона згадувала, що разом із подругами підглядала за Терезою крізь щілини дверей, коли та молилася, і приписувала тому візиту любов до самотності та вправляння в молитві. Ще шість років вона прожила палацовим життям. Навесні 1568 року Тереза повернулася до Толедо, щоб домовитися про заснування в Малагоні. Марія, якій тоді було двадцять років, написала, що Господь покликав її тоді до монашого життя, і вона два роки зберігала своє рішення, нікому про нього не кажучи.

Вона вступила до монастиря в Малагоні 9 травня 1570 року, у день святого Григорія Назіанзіна, і прийняла ім’я Марія де Сан Хосе. Вічні обіти склала 1571 року, а в ті роки написала свої перші вірші самовіддання. У лютому 1575 року Тереза взяла її з собою до Андалусії. У Беасі вони зустріли отця Жеронімо Грасіана, апостольського візитатора, і його прибуття змінило перебіг подорожі: проєкт у Караваці було скасовано, а Тереза вирушила до Севільї.

18 травня вони виїхали з Беаса з шістьма черницями. До Севільї увійшли 26-го, після дев’яти днів дороги, а в неділю Пресвятої Трійці, 29 травня 1575 року, монастир було засновано. На тій першій капітулі Тереза доручила керування домом Марії, якій було двадцять сім років.

Тереза залишила Севілью в червні 1576 року й більше не бачила Марії. Відтоді вони часто листувалися: збереглося понад шістдесят листів Терези до пріорки Севільї, сповнених турботи про управління, ніжності та доброго гумору. Тереза називає її «доню моя», просить відповідати, дає поради щодо новиць, сповідників і молитви та просить пробачення, коли вважає, що завдала їй болю.

Найважчими були 1578 і 1579 роки. Під час наступу на босих провінціал кальсадів (Calzados) Дієго де Карденас відвідав дім і наприкінці 1578 року усунув Марію з посади. Вона залишилася ізольованою у своїй келії, без голосу й без місця, а Тереза писала їй терпіти й мовчати. 1 квітня 1579 року брат Анхель де Саласар був призначений генеральним вікарієм босих, а 28 червня повернув Марії уряд пріорки. У наступні роки громада обирала її знову.

«Після її смерті обрали б її засновницею, та й за життя дуже охоче.»

Тереза померла 4 жовтня 1582 року. Через рік, за наказом Грасіана, Марія почала в Севільї Libro de Recreaciones.

Наприкінці 1584 року настоятелі послали її до Лісабона, щоб заснувати перший Кармель босих у Португалії. Вона виїхала з Севільї 10 грудня разом із Грасіаном, Антоніо де Хесусом і Маріано й прибула до Лісабона напередодні Різдва. Перші дні провела в домініканському монастирі Анунсіада, із черницями якого уклала Santa concordia. 19 січня 1585 року громада оселилася в Сан-Альберто, а 25 квітня Марію було обрано пріоркою. Вона прийняла фламандських клариснок і допомагала з їхніми конституціями. У травні 1589 року, коли англійський флот був уже в полі зору, вона заспокоїла сестер, що сховалися в замку.

Після смерті Терези провінціал Ніколас Доріа централізував управління босими й зменшив самостійність черниць. Марія писала пріоркам і домагалася підтвердження Конституцій Терези, які Сікст V схвалив папським Бреве Salvatoris від 5 червня 1590 року. Їх виконання зірвала смерть папи та пізніше бреве. 1588 року їй під загрозою відлучення заборонили спілкуватися з Грасіаном, а 17 лютого 1592 року Грасіана вигнали з Ордену. Настоятелі приписали обом дружбу, яку вона відкинула.

У січні або лютому 1593 року її зачинили в в’язниці на замок. Вона пробула там близько дев’яти місяців, не розмовляючи з жодною сестрою, а Месу їй дозволяли лише в дні обов’язку. Джерела не фіксують причини. З того ув’язнення з’явився Carta que escribe una pobre y presa descalza, датований Страсною п’ятницею, 16 квітня 1593 року.

Марія писала жвавим пером і мала класичну освіту. Збереглися:

• Libro de RecreacionesДіалог, розпочатий у Севільї 1583 року. Він поєднує її автобіографію, велич Кармелю, життя й смерть Терези та заснування в Севільї.
• Carta de una pobre y presa descalza та Ramillete de mirraТвори з ув’язнення 1593 року та наступних років.
• Avisos o Consejos que da una priora a otraПоради щодо управління (1590), адресовані севільській пріорці.
• Tratado sobre la relajación religiosa та Instrucción de noviciasДатовані 1599 і 1602 роками. Instrucción було надруковано французькою 1612 року.
• Вірші, листи та її свідчення в процесі канонізації ТерезиДвадцять три вірші; свідчення підписано в Сан-Альберто 25 серпня 1595 року.

Її Escritos espirituales зібрано у виданні Сімеона де ла Саграда Фамілія (Рим, 1979), а Libro de Recreaciones має видання й англійський переклад Елісон Вебер і Аманди Павелл (2002). Дослідники, як-от Рафаель Паскуаль, представляють її як спадкоємицю й передавачку терезіанської харизми.

Знову обрана пріоркою 1597 року, вона керувала Сан-Альберто до квітня 1600 року. У травні 1603 року вона листом підбадьорила Жана де Бретіньї взятися до заснування Кармелю у Франції. Генерал наказав вивезти її з Лісабона, перш ніж прибудуть французи. До Талавера-де-ла-Рейна вона прибула з Бланкою де Хесус 7 вересня, а через вісім днів отримала наказ іти далі сама до Куерви. Там вона померла 19 жовтня 1603 року о дев’ятій вечора, у віці п’ятдесяти п’яти років.

Хроніка Бельшіора де Санта Ана, видана в Лісабоні в середині XVII століття, присвятила їй понад сто сторінок і змалювала її в ореолі святості. Грасіан вважав її однією з жінок найбільшої чистоти, духовності й розсудливості, яких він знав після Терези. 1991 року Генеральна капітула отримала пропозицію порушити її справу беатифікації, а в грудні 1999 року Генеральний дефінітор висловив жаль через покарання, яких зазнали вона й Ана де Хесус, і через ставлення до них в історіографії Ордену. Сьогодні невідомо, де вона похована.